Висновок

      Мабуть, рідко можна знайти таку людину, яка б не захоплювалась українською рослинністю. Чим вона так вабить людей? Насамперед, своєю особливою красою та символікою. Наприклад:
Дуб – символ молодого козака.
Дарую дуби, що в діброві, будьте дужі та здорові.
Це також символ міцного здоров’я.
      А ще яка багата Українська земля на хліба. Здавна хліб уважався мірилом людської совісті. Хлібом – сіллю зустрічали друзів, молодят, немовлят. Слово «хліб» завжди викликало в людей особливе почуття святості. Принесли хліб. На столі поклали. Пахучий, теплий ще. Із шкоринкою золотавою. Це від вогню позолота в нього. Та не тільки од вогню. Золоте зерно на борошно мололи. А зерно в золотому колосі на стеблині золоченій гойдалося, срібною росою вмивалося. Золоте проміння сонячне в себе увібрало. Від сонця позолота в хліба. Та чі тільки від нього? Золоті роботящі руки зерно у ріллю посіяли. Урожай доглянули й зібрали. Роботящі руки зерно змололи, хліб спекли. Роботящі руки в дім його принесли, на вишивану скатертину поклали. І лежить на столі хліб — теплий, пахучий руками роботящими подарований. Лежиті ясний, як сонечко, і ніби промовляє:
— Любіть мене, шануйте, їжте та здоровими будьте.
     В Українського народу є багато складено про рослин віршів, приказок, загадок («Без Верби і Калини нема України»). Калина в Україні як символ дівочої краси, як оберіг роду, а верба – одне з найпоширеніших дерев в Україні одне з найулюбленіших в народі. Нею обсаджували ставки, береги річок, дороги. І в цьому наші предки бачили безпосередньо господарську доцільність. В усіх місцевостях України колись такими поширеними були тини з верболозу, а то й вербовий живопліт. Кожного року є велике релігійне свято, яке жодного разу не пройшло без верб?! Це і є Вербна неділя яку більшість жителів України з нетерпінням чикають.
З давніх–давен наш край потопає у вишневих садках, які чарують усіх білим цвітом, дарують нам смачні соковиті плоди. Вишенька належить до найстаріших дерев в Україні. Багато поселень пов’язано з цим чудовим деревом. Є в нас Вишня і Вишеньки, Вишневе і Вишнівка, Вишневий Яр і Вишневий Сад. Українська хата у вишневому садочку оспівана Т. Шевченком у вірші «Садок вишневий коло хати…». Як і калина та верба, вишня – символ України. У сиву давнину наші предки-слов’яни зустрічали Новий рік з квітучою вишнею. Незадовго до свята діжку, в якій росло деревце, вносили в хату. В теплі розвивалися бруньки, і дерево рясно вкривалося ніжним біло-рожевим цвітом. Навколо новорічної вишні люди веселилися — водили хороводи, співали пісень. Квітуче деревце залишалося в хаті аж до весни. Потім його висаджували в теплу землю. Тільки згодом квітучу біляву вишню замінила вічнозелена ялинка.
Майже у всіх народів є улюблені рослини – символи. Правду каже прислів’я: без верби і калини нема України. З давніх –давен наш народ оспівував калину в піснях. Хто не знає відомої козацької пісні «Червона калина» часів Богдана Хмельницького! У цій пісні калина символізує дух боротьби за волю і щастя України.
Гей, у лузі червона калина,
гей, гей, похилилася…
А ми ж тую червону калину,
гей, гей, та піднімемо.
А ми ж свою славну Україну,
гей, гей, та розвеселимо…
     Чи не тому так дбайливо охороняли й доглядали народі калину? Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Тим, що калина дуже шанується в народі, вона завдячує і своїми цілющими лікувальними та харчовими властивостями. Люди споконвіку використовували її від усяких недуг. А в харчових властивостях калини присутні наочно переконалися, коли пригощалися калинниками, м’ясними стравами з калиновою приправою, мармеладами та запивали калиновим соком, киселем чи компотом
Зачаровує красою
мати – Україна,
наче в лузі червоніє
пишная Калина.
       – Ось така вона, наша вічна супутниця, всебічно корисна й символічно пісенна, в кожній квітці й ягоді якої – давнина й дивина. Упродовж віків вона супроводжувала історію розвитку нашого народу. Калина й Україна невіддільні настільки, що не мислиться собі одна без одної.
Червоні кетяги калини
Горять вогнями усіма…
Без калини нема України,
Без народу Вкраїни нема.
      Ще здавна українські оселі прикрашають чудові квітники, в яких ростуть високі мальви з різнокольоровими квітами, яскраві чорнобривці, хрещатий барвінок, жовтогарячі нагідки, червона рута, соняшник. Ці квіти — наші обереги, окраса життя, символи української землі, історія нашого народу. А у нашому садочку Квітнуть квіти в холодочку, Матінка їх доглядає, Кожний вечір поливає. Хто лиш гляне, той зрадіє, Сонечко крізь віти гріє. Щастя в наш садочок лине, Це ж бо квіти України.

Легенди про весняні квіти

Конвалія

Легенда про конвалію

Діана – богиня мисливства – у своїх лісових мандрівках любила підійматися високо в гори. Одного разу її підстерегли злі боги лісів і полів. Вони вирішили полонити її. Та красуня врятувалася втечею. Бігла так швидко, що аж піт стікав з її лиця рясними краплинами. І де ці краплини падали, там проростали чарівні конвалії.Красень Ландиш безтямно покохав красуню Весну. І як не благав, щоб та назавжди з ним залишилась, Весна зробити цього не змогла. А коли вона пішла, то Ландиш плакав такими гарячими слізьми, аж кров йому виступила із серця і забарвила зелені сльози у червоний колір. Тим і пояснюється, що зелені плоди конвалії після достигання червоніють.

Збірник віршів про конвалію

Марія Познанська

Конвалії

Із зеленої сорочки,
Що зіткав весною гай,
Білі дивляться дзвіночки.
Як зовуть їх — угадай.

Це конвалії у гаї
На галявині цвітуть.
І ніде, ніде немає
Кращих квіточок, мабуть.

В них так пахощів багато,
Цвіту свіжого, роси.
Хай ростуть, не буду рвати, —
Шкода їхньої краси!

В. Заяць

Конвалія

Де ліс, немов наміточка,
Ясніє диво-квіточка.
На неї я здивований,
Дивлюсь, мов зачарований.
Конвалія білесенька,
Мов дівчина гарнесенька.
Ні, не зірву, йду далі я -
Нехай цвіте конвалія!

Леся Українка

Конвалія
(Уривок)

Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.

Та недовго навтішалась
Конвалія біла, –
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.

Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крає.

То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.

(Читати повністю)

Олександр Пархоменко

ПРОСТІТЬ МЕНІ, КОНВАЛІЇ

Весна лужок між липами
Перлинками усипала,—
Прибрала темнолистими
Конваліями чистими.

На липі зяблик ценькає.
Тримаю    квіти    жменькою,
Навіщо рвав — не відаю,
Побавлюсь-бо — й розкидаю.

Лишив жмуток під липою,
А сам заледь не хлипаю...Покривджені, пов'ялії,

Простіть мені, конвалії!

Волошка Конки Centaurea konkae Klokov (C. margaritacea Ten. subsp. konkae (Klokov) Dostál)

Таксономічна належність: Родина Айстрові (Складноцвіті) — Asteraceae (Сompositae). Природоохоронний статус виду: Зникаючий. Наукове значення: Ендемічний псамофітний лівобережнодніпровський вид. Ареал виду та його поширення в Україні: Причорномор’я. Лівобережний Степ (Запорізька обл., Василівський р-н, о-ви Каховського моря — Великі Кучугури, навпроти с. Плавні-Кам’янське; Дніпропетровська обл., Царичанський р-н, окол. смт. Курилівка. Адм. регіони: Дн, Зп. Чисельність та структура популяцій: Популяції малочисельні, представлені подинокими особинами, рідше невеликими групами. Причини зміни чисельності: Слабке відновлення виду, антропогенне навантаження на екосистеми р. Дніпра і р. Конки (підвищення рівня води, руйнація островів Каховського водосховища та рекреація). Умови місцезростання: Зростає на відкритих піщаних дюнах та боровій терасі р. Дніпра та р. Конки. Угруповання відносяться до кл. Festucetea vaginatae. Мезоксерофіт, псамофіт. Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Дворічна трав’яна рослина з міцним вертикальним коренем. Стебло прямостояче, близько 50 см заввишки, гладеньке, слабопавутинисте, вгорі розгалужене, зі стрункими гілками. Листки пірчасторозсічені, їх частки лінійні, до 3,5 мм завширшки, по краю дрібнопильчасті, гострошорсткі. Кошики поодинокі, обгортка майже куляста, 15–16 мм завдовжки і до 17 мм завширшки, черепичаста, її листочки жовтуваті, шкірясті, ланцетні, придатки всіх листочків — плівчасті, тонкі, прозорі, на спинці килюваті, притиснуті до листочків обгортки. Віночки блідо-пурпурні, у серединних двостатевих квіток 14–16 мм завдовжки. Сім’янка темно-бура, з білуватими реберцями, 3,5–5 мм завдовжки, її чубок 4,2–5,5 мм завдовжки, трохи довший від сім’янки. Цвіте у липні–вересні, плодоносить у серпні–вересні. Розмножується насінням. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до Європейського червоного списку. Охороняється у орнітологічному заказнику загальнодержавного значення «Великі і Малі Кучугури». Необхідно контролювати стан популяцій. Рекомендується вирощувати у ботанічних садах. Заборонено освоєння територій, забір піску, проведення лісопосадок. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає. Господарське та комерційне значення: Декоративне, медоносне, селекційне. Джерело: Коломійчук, Подорожний, Пюрко, 2004; Кучеревський, 2001; ЧКУ, 1996.

Катран шершавий Crambe aspera M. Bieb. (C. buschii (O.E. Schulz) Grossh.)

Таксономічна належність: Родина Капустяні (Хрестоцвіті) — Brassicaceae (Cruciferae).Природоохоронний статус виду: Вразливий. Наукове значення: Східноєвропейський понтичний степовий ендемік. Ареал виду та його поширення в Україні: Сх. Європа (пд. частина). В Україні трапляється в лісостеповій та степовій зонах. Адм. регіони: Вн, Дн, Дц, Хр, Лг, Од, Хс, Кр. Чисельність та структура популяцій: Популяції нечисленні. Рослини зростають поодинці або невеликими групами. Структура популяцій невідома. Причини зміни чисельності: Руйнування екотопів внаслідок розорювання степів та схилів, збирання рослин для букетів та харчових цілей. Стенотопність та низька конкурентна спроможність виду, недостатнє природне відновлення. Умови місцезростання: Степи; частіше на суглинистих, камянистих, супіщаних та солонцюватих чорноземах та відшаруваннях карбонатних порід. Геліофіт, ксерофіт, субксерофіт. Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Напіврозетковий полікарпік 0,3–0,5 (1) м заввишки. Стебло прямостояче, дуже галузисте, густо опушене шорсткими, довгими, простими волосками, сизе. Листки розеткові двічі або тричі пірчастороздільні, з довгастими зубчастими долями. Квітки білі, зібрані в складну розлогу китицю (плейоботрій). Плід — нерозкривний двочленний стручечок; верхній членик гоструватий, горбисто-зморшкуватий, 7–9 мм завдовжки. Цвіте у квітні–травні (червні). Плодоносить у червні–вересні. Розмножується насінням. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Необхідно проводити моніторинг за станом популяцій, культивувати у ботанічних садах та реінтродукувати в природні екотопи. Охороняється у відділенні «Хомутовський степ» Українського степового ПЗ. Заборонено збирання рослин, порушення умов місцезростання, розорювання схилів та степів, їх заліснення. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає. Господарське та комерційне значення: Вітамінне, декоративне, кормове, їстівне. Джерело: Дубовик, 1995; Екофлора України, 2007; Кондра- тюк, Бурда, Остапко, 1985; Халилов, 1993; Atlas Florae Europaeae, 1996; Ball, 1993.

Печериця Романьєзі Agaricus romagnesii Wasser [Agaricus radicatus (Vittad.) Romagn.]

Таксономічна належність: Родина Печерицеві — Agaricaceae. Природоохоронний статус виду: Зникаючий. Наукове значення: Рідкісний вид. Ареал виду та його поширення в Україні: Європа та Азія. В Україні відомий із Закарпаття, Правобережного та Лівобережного Лісостепу, Лівобережного злаково-лучного Степу, Лівобережного злакового Степу та Пд. берега Криму. Адм. регіони: Кв, Зк, Дн, Пл, Хс, Кр. Чисельність та структура популяцій: Трапляється поодинці, спорадично. Причини зміни чисельності: Вирубування лісів та надмірні рекреаційні навантаженння на біотопи. Умови місцезростання: Парки, сади, насадження білої акації (Robinia pseudoacacia L.), узлісся та галявини широколистяних лісів, уздовж доріг, на ґрунті. Загальна біоморфологічна характеристика: Шапинка діаметром 2,5–8 см, середньом’ясиста, спочатку напівкуляста, згодом опукло-розпростерта до плоскорозпростертої, часто з виїмкою, рідше з невеличким горбком, білувата, брудно-біла, згодом з сірувато-коричневим відтінком, у центрі темніша, вкрита притиснутими сірувато-коричневими, коричневими або жовтувато-вохристими лусочками. Пластинки вільні, тонкі, густі, спочатку білуваторожеві, згодом темно-коричневі з світлим краєм. Спори 6,2–8×3,5–5 мкм, еліпсоподібні, гладенькі, світло-коричневі, часто з 1–3 краплями олії. Споровий порошок коричнювато-бурий. Ніжка 2–6×0,8–1,5 см, центральна, часом ексцентрична, циліндрична, злегка звужується до основи, гладенька, білувата, при основі жовтувата, основа ніжки з добре розвиненими коренеподібними тяжами. Кільце розташоване у верхній частині ніжки, просте, тонке, білувате, іноді зникає. М’якуш білуватий, на зламі стає коричнево-вохристим, з приємним грибним запахом, смак солодкий. Пряжки є. Плодові тіла з’являються в травні–жовтні. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється в БЗ «Асканія-Нова» та в Ялтинському гірсько-лісовому ПЗ. Необхідно створити ботанічні заказники в інших місцезнаходженнях виду, а також підтримувати його в чистій культурі. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Зберігається в колекції культур шапинкових грибів Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Господарське та комерційне значення: Ґрунтотвірне. Отруйний. Може бути прийнятий за їстівний гриб печерицю степову (A. campestris L.: Fr). Джерело: Бєсєдіна, 1992, 1998; Бухало та ін., 2006; Вассер, 1980; Вассер, Солдатова, 1977; Зерова, 1959; Таран та ін., 1989; ЧКУ, 1996; Wasser, 1989.

Тюльпан Шренка Tulipa schrenkii Regel (~ T. gesneriana L. s.l.)

Таксономічна належність: Родина Лілійні — Liliaceae. Природоохоронний статус виду: Вразливий. Наукове значення: Вид на пн.-зх. межі ареалу. На думку Є.В. Мордак (1990), T. schrenkii є синонімом T. gesneriana L. і важливим родоначальником культивованих тюльпанів. Ареал виду та його поширення в Україні: Північне Причорномор’я, пониззя Дону, Кавказ, сх. частина Малої Азії, Зх. Сибір. В Україні пд. та сх. частини степової зони, Крим. Адм. регіони: Дн, Дц, Лг, Од, Мк, Хс, Зп, Кр. Чисельність та структура популяцій: Локальні популяції налічують десятки, зрідка сотні особин. Причини зміни чисельності: Розорювання степів, степових схилів та балок, надмірні пасовищні навантаження, масове зривання на букети, викопування цибулин. Умови місцезростання: Степи, на звичайних, південних чорноземах та каштанових ґрунтах. Степові солонці, вапнякові та крейдяні відслонення. Угруповання класу Festuco-Brometea. Ксеромезофіт. Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Ефемероїд. Багаторічна трав’яна рослина 10–40 см заввишки. Цибулина яйцеподібна з бурими тонкошкірястими, з внутрішнього боку притиснутоволосистими оболонками. Стебло голе або у верхній частині опушене. Листки (2–3) широко-ланцетні, хвилясті, сизі, звичайно зісподу опушені. Квітки 2,5–5 см завдовжки, поодинокі, частіше червоні, іноді жовті та білуваті. Плід довгаста коробочка. Цвіте у квітні–травні. Плодоносить у червні–липні. Розмножується цибулинами та насінням. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в Чорноморському та «АсканіяНова» БЗ, в Азово-Сиваському НПП, в Українському степовому, Луганському та Карадазькому ПЗ, пам’ятках природи різного рівня. Заборонено збирання. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Культивують в Донецькому ботанічному саду НАН України з 1976 р та і інших ботанічних садах. Господарське та комерційне значення: Декоративне, селекційне, історичне. Джерело: Кондратюк, Бурда, Остапко, 1985; Красная книга СССР, 1979; Мордак, 1990; Рева, 1982; Флора УРСР. 1950; ЧКУ, 1996; Чопик, 1978.

Півники понтичні Iris pontica Zapał. (I. humilis M.Bieb. 1808, non Georgi, 1775, I. marschalliana Bobrov)

Таксономічна належність: Родина Півникові — Iridaceae. Природоохоронний статус виду: Вразливий. Наукове значення: Вид на пн. межі диз’юнктивного ареалу. Ареал виду та його поширення в Україні: Трансильванія, Причорномор’я, Передкавказзя, Мала Азія. В Україні в межах Гранітно-степового Побужжя, басейну р. Громоклея та Інгул. Кілька місцезнаходжень на території Кіровоградської обл. За гербарними зразками 19З0–1950-х pp. відомий з Одеської та Дніпропетровської обл. Адм. регіони: Кд, Дн, Од, Мк. Чисельність та структура популяцій: Популяції локальні, складаються з клонів, площею 0,5–2 м2, щільність яких 0,5–7 на 100 м2. До складу клону входять різновікові особини, серед яких переважають віргінільні, що пов’язано з інтенсивним вегетативним розростанням. Популяції зазнають значного впливу антропопресії, проте завдяки інтенсивному вегетативному розмноженню зберігають структуру. Спостерігається скорочення кількості популяцій та їх чисельності. Причини зміни чисельності: Фрагментованість ареалу, ізольованість та незначні площі популяцій, низька чисельність клонів у них, пригнічене насіннєве поновлення, знижена конкурентоспроможність сходів, незначна збереженість природних місць зростання, надмірна рекреація (збирання на букети, викопування кореневищ) та випасання. Умови місцезростання: Степи, степові трав’янисті і кам’янисті вапнякові та гранітні схили, зарості степових чагарників, у складі петрофітних угруповань, петрофітно-степових та степових фітоценозів (кл. Festuco-Brometea, порядок Festucetalia valesiacae). Мезоксерофіт. Загальна біоморфологічна характеристика: Криптофіт. Багаторічна трав’яна напіврозеткова рослина. Кореневище потовщене, 0,5–1,0 см в діаметрі, занурене в ґрунт на 3–5 см. У результаті галуження кореневища формується дерновина, а після вегетативного розмноження утворюється клон. Стебла короткі, висхідні. Листки розетки лінійні, 8–25 см завдовжки, 0,15–0,4 см завширшки. Квітка одна (рідше дві), верхівкова, з синьо-фіолетовою оцвітиною, запашна, в її основі розвиваються парні зелені ланцетні приквітки. Плід — коробочка. Цвіте у квітні–травні. Плодоносить у травні–липні. Розмножується насінням і кореневищем. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в ПЗ «Єланецький Степ», НПП «Гранітно-степове Побужжя» та ряді заповідних об’єктів Миколаївської та Кіровоградської обл. Треба створити заказники в інших локалітетах виду, обстежити відомі раніше місцезнаходження. Необхідний моніторинг динаміки популяцій, розробка методів культивування. Заборонено несанкціоноване збирання рослин, руйнування місцезростань. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає. Господарське та комерційне значення: Декоративне, медоносне, ароматичне, цінний селекційний матеріал. Джерело: Воронова, 2005; Собко, Мордатенко, 2005; Флора Европейской части СССР, 1979; Флора УРСР, 1950; ЧКУ, 1996; Шеляг-Сосонко, Парфенов, Чопик и др., 1980

Півонія тонколиста Paeonia tenuifolia L. (P. biebersteiniana Rupr., P. lithophila Kotov, P. tenuifolia L. subsp. biebersteiniana (Rupr.) Takht.)

Таксономічна належність: Родина Півонієві — Paeoniaceae. Природоохоронний статус виду: Вразливий. Наукове значення: Понтійсько-кавказький вид. Ареал виду та його поширення в Україні: Поширений в пд.-сх. р-х Сх.-Європейської рівнини, заходить у центральну Європу, на Балкани, в Малу Азію, Передкавказзя, Дагестан, Іран. В Україні — пд. частина Лісостепу і Степ, Гірський Крим. Адм. регіони: См, Кд, Дн, Пл, Хр, Дц, Лг, Зп, Од, Мк, Хс, Кр. Чисельність та структура популяцій: Багаточисленні, щільні і повночленні популяції трапляються локально. На заповідних територіях в окремі роки щільність досягає 1 особини на 1 м2. Чисельність популяції в Кара-Дазі — до 10 тис. особин, а в Гірському Криму близько 1 млн. особин. Зростають переважно поодинці, численність незначна, особливо поблизу населених пунктів. Причини зміни чисельності: Розорювання і забудова степових решток, ненормований випас, викопування кореневищ, збирання букетів, заготівля лікарської сировини. Умови місцезростання: На степових ділянках з добре розвиненими чорноземними ґрунтами, на узліссях і галявинах байрачних лісів, на кам’янистих схилах Гірського Криму. В смузі барвистих різнотравно-типчаково-ковилових степів росте на схилах балок і річкових долин у складі угруповань союзів Fragario viridis-Trifolion montani та Astragalo-Stipion (кл. Festuco-Brometea). Зникає на прогонах худоби від витоптування. Ксеромезофіт. Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина до 50 см заввишки, з бульбоподібним коренем. Листки двічі- або тричіпірчасті, вузькорозчленовані. Квітки до 8 см діаметром одиничні, кривавочервоні; пелюстки оберненояйцеподібні, увігнутопластинчасті, трапляються махрові форми. Висота рослин, ширина долей листків, колір пелюсток значно варіюють. Плід повстисто опушена багатолистянка. Цвіте у квітні–травні, плодоносить у червні–серпні. Розмножується насінням. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в Українському степовому (відділення «Хомутовський степ» і «Кам’яні Могили»), Луганському (відділення «Стрільцівський степ» і «Провальський степ»), Карадазькому, Ялтинському гірсько-лісовому, Кримському, Казантипському, Опукському ПЗ, НПП «Святі Гори», РЛП «Клебан-Бик» та у ряді інших об’єктів. Необхідне виявлення та організація охорони природних місцезростань. Заборонено розорювання, терасування і забудова степів, надмірний випас, викопування кореневищ, збирання та заготівля лікарської сировини. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Успішно культивують у ботанічних садах. Господарське та комерційне значення: Декоративне, лікарське, фарбувальне, медоносне. Джерело: Бурда, Остапко, Ларин, 1995; Кондратюк, Бурда, 1981; Кондратюк, Бурда, Остапко, 1985; Кучеревський, 2001; Мельник, Гриценко, Перегрим, 2003; Носова., 1973; Флора УРСР, 1953; ЧКУ, 1996; Чопик, 1970; Чопик, 1978.

Ковила пірчаста Stipa pennata L.

Таксономічна належність: Родина Тонконогові (Злакові) — Poaceae (Gramineae). Природоохоронний статус виду: Вразливий. Наукове значення: Характерний вид лучних степів Євразійської степової обл.  Ареал виду та його поширення в Україні: Поширений в лісостеповій і степовій зонах Євразії від Забайкалля та гір Ср. Азії до пн.сх. Франції та пд. Швеції, а також на Балканах і в гірських степах Закавказзя. В Україні — Волино-Подільська височина, лісостепова (частіше на Лівобережжі), степова зони. Адм. регіони: Рв, Кв, См, Лв, Ів, Тр, Чц, Хм, Вн, Чк, Кд, Дн, Пл, Хр, Дц, Лг, Од, Мк, Хс, Зп, Кр. Чисельність та структура популяцій: Популяції невеликі за розміром, але численні, домінує на значних площах схилів, степових цілинних решток. У більшості випадків — дрібні локалітети на перегинах еродованих та кам’янистих схилів з окремими куртинами. Причини зміни чисельності: Розорювання степів та нераціональне природокористування — надмірний випас, забудова, забруднення степів, часті пали та ін. Умови місцезростання: Один з найбільш мезофітних видів ковили України. Едифікаторного значення набирає на плакорних ділянках з потужними малогумусними чорноземами, рідше — на схилах з виходами на поверхню карбонатних порід, на пд. переважно на схилах пн. експозиції. Зростає переважно в угрупованнях союзів Astragalo-Stipion, Festucion valesiacae, рідше Fragario viridis-Trifolion montani (кл. FestucoBrometeae). Мезоксерофіт. Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав'яна рослина. Стебла 40–70 см заввишки. Листки в сухому стані згорнуті, 0,8–1 мм в діаметрі, у розгорнутому вигляді 0,9–2,3 мм шириною, голі. Молоді листки мають на кінчику китичку волосків, яка легко відпадає. Язички у листків генеративних пагонів 2–3 мм завдовжки, а у вегетативних — 1–2 мм. Волоть 10–20 см завдовжки, вузька, стиснута. Нижня квіткова луска 19(21) см завдовжки, дві крайові полоски волосків не доходять до основи остюка. Остюк 25–43 см завдовжки, двічі колінчастозігнутий, білопірчастий. Цвіте у травні–червні. Плодоносить у червні. Розмножується насінням. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється в Українському степовому, Луганському, «Медобори» ПЗ, НПП «Подільські Товтри», «Святі Гори», у заказниках та пам’ятках природи. Слід охороняти всі місця зростання виду, контролювати стан популяцій, регуляційними заходами не допускати зникнення на заповідних територіях. Заборонено розорювання та забудову степів, надмірне випасання, заліснення та терасування схилів. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Культивують у Донецькому ботанічному саду НАН України. Господарське та комерційне значення: Фітокомпонентне, кормове, декоративне. Джерело: Злаки Украины, 1977; Клоков, Осычнюк, 1976; Лавренко, 1980; Прокудин, Вовк, Петрова, Ермоленко, Верниченко, Рева, 1982; Ткаченко, 1987; Флора УРСР, 1940; ЧКУ, 1996.

Рослини Червоної книги України

Всі рослини, які занесені до Червоної книги охороняються законом нашої держави і їх знищувати заборонено. Тому, перш ніж зірвати квітку, не слід забувати, що ви можете нанести збитку нашій природі, так як серед представників рослинного світу це можуть бути рослини, які занесені до Червоної книги. Нехай краще квітуча рослина залишиться рости та радувати зір оточуючих.
Давайте більш детально спробуємо розглянути деякі рослини, які занесені до Червоної книги України. 

Структура Червоної книги України 

             Щоб вміти краще орієнтуватися в переліку рослин Червоної книги, необхідно зрозуміти її структуру, так як всі рослини, які занесені до цього важливого документу, діляться на певні категорії.  

До таких категорій належать:

• По-перше, це зниклі види рослин, які практично неможливо знайти в тих місцях, де вони повинні поширюватися, але інформація про їх існування, на превеликий жаль відсутня.
• По-друге, це категорія рослин, які знаходяться в зоні ризику та являються зникаючими видами. Щоб забезпечити збереження цих видів, необхідно прикласти всі зусилля, щоб припинити згубні дії, які впливають на стан цих рослин.
• По-третє, існують види рослинного світу, які належать до категорії вразливих. Якщо не звернути увагу на їх збереження, то ця категорія флори може перейти в стан зникаючих видів.
• Наступною категорією рослин Червоної книги, є рідкісні рослини. Це такі рослини, яких залишилося дуже мало і яким загрожує небезпека зникнення. • Існує також категорія рослин, які відносяться до невизначених. Це теж рослини, які знаходяться під загрозою зникнення, але про них немає інформації, що до того, до якої категорії вони відносяться.
• В Червоній книзі України є перелік рослин, які відносяться до категорії недостатньо відомих. Таку назву вони одержали тому, що про ці рослини відсутня інформація і незрозуміло до якої категорії їх можна віднести.
• Крім зникаючих чи рідкісних видів, в цій книзі представлена інформація про відновлені рослини.
Метою цієї надзвичайної книги є попередженням того, що людині слід більш бережно відноситися до оточуючого світу і вживати всіх можливих заходів для збереження, захисту та примноження рослинного і тваринного світу.

               Червона книга —  основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.
             До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають або ростуть у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, і знаходяться під загрозою зникнення. Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України.

Початок нашого дослідження

 Наша група досліджує проблему "Рослини рідного краю, які занесені до Червоної книги".

Метою та завданням нашого дослідження є - усвідомлення необхідності вивчати та оберігати рослинний світ; визначення причини зникнення рослин; поширення знань про Червону книгу та виховання бережного ставлення до рослин.

     Щоб досягти результату ми склали план:

      1. Червона книга —  основний документ
      2. Структура Червоної книги України 
     з.Рослини Червоної книги України
     4.Ковила пірчаста
     5.Півонія тонколиста
     6.Півники понтичні
     7.Тюльпан Шренка
      8. Печериця Романьєзі
     9.Катран шершавий
     10. Волошка Конки
     11.Конвалія
      12.Легенди про весняні квіти

13. Зробити висновок